Встановлення та припинення опіки над дітьми

Встановлення опіки та піклування — це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку, захисту їх прав та інтересів (постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «питання діяльності органів опіки та піклування, пов‘язані із захистом прав дитини»). 

 Опікуни, піклувальники є законними представниками інтересів дитини без спеціальних на те повноважень, несуть відповідальність за життя, здоров’я, фізичний і психічний розвиток дитини, яка знаходяться під їх опікою, піклуванням. 

 Опікуни, піклувальники зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти, двічі на рік здійснювати повне медичне обстеження підопічного. 

 Оформлення над дитиною опіки та піклування, права та обов’язки опікунів, піклувальників регулюються Сімейним і Цивільним кодексами України. Сімейний кодекс містить положення щодо оформлення опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, Цивільний кодекс визначає ці питання більш широко, враховуючи потребу захисту прав недієздатних та обмежено дієздатних громадян. 

 Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли чотирнадцяти років, а піклування — над дітьми віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

 Над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, опіка, піклування встановлюється органами опіки та піклування або судом.

 Відповідно до статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (від 13 січня 2005 року № 2342-IV) органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

 Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладено на служби у справах дітей.

Опікуном, піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа. При призначенні опікуна, піклувальника враховуються особисті якості особи, її ставлення до дитини (Сімейний кодекс, стаття 244). Однією з умов оформлення опіки є бажання самої дитини щодо призначення певної особи її опікуном, піклувальником. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками щодо однієї й тієї самої дитини, надається: її родичам незалежно від місця їх проживання; особам, у сім’ї яких проживає дитина на момент, коли виникають підстави для встановлення над нею опіки або піклування. Особи,  в сім'ї  яких влаштовуються діти-сироти та діти, позбавлені  батьківського  піклування,   зобов'язані пройти  за направленням  служб у  справах дітей курс  навчання  з проблем виховання  таких  дітей (за  винятком осіб, які бажають усиновити дитину)  в  центрі соціальних  служб  для сім'ї, дітей та молоді

 Не може бути опікуном, піклувальником особа, яка зловживає алкоголем, наркотичними засобами, позбавлена батьківських прав, а також інтереси якої суперечать інтересам дитини.

 Якщо дитина постійно проживає в дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, то відповідно до статті 245 Сімейного кодексу України функції опікуна та піклувальника щодо неї здійснюються адміністрацією закладу.

 Дитина, над якою встановлено опіку, піклування, не втрачає статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає державні пільги, передбачені для такої категорії дітей. За такими дітьми зберігається право на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, на відшкодування у зв’язку з втратою годувальника. Дитина, яка виховується в сім’ї, має право на захист від зловживань з боку опікуна, піклувальника.

Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, становить два прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку (з 01.01.2009 року). 

 До прав опікунів, піклувальників віднесено самостійне визначення методів виховання дитини, причому це право обмежене — відповідно до статті 249 Сімейного кодексу України має також враховуватися думка дитини й рекомендації органу опіки та піклування.

 Контроль за умовами утримання, виховання, навчання дитини, над якою оформлено опіку, піклування, покладається на органи опіки та піклування.

 Звільнення опікуна або піклувальника здійснюється рішенням органу опіки та піклування за його бажанням або в разі невиконання ним своїх обов’язків, при влаштуванні вихованця до державного закладу або коли стосунки між вихователем та вихованцем не дозволяють здійснювати піклування рішенням суду.

 У випадку невиконання опікунами, піклувальниками обов’язків і за умови настання тяжких наслідків винні особи несуть кримінальну відповідальність.

 Згідно зі ст. 250 Сімейного кодексу України опіка, піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених Цивільним кодексом України (статті75,  76, 77).

Таким чином, встановлення опіки та піклування — це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення опікуна (піклувальника) (ч. 1 ст. 244 СК) та рішення органу опіки та піклування (ст. 61 ЦК), або рішення суду

Опіка припиняється у разі: 

 передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам);

досягнення підопічним 14 років У цьому разі особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає    піклувальником без спеціального рішення щодо цього. 

Піклування припиняється у разі: 

 досягнення фізичною особою повноліття;

реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; 

надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.  

Скасування усиновлення – результат невиконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків. Підставою може бути жорстоке поводження з дитиною, аморальна поведінка, яка може мати негативний вплив на духовний розвиток дитини, тривале спільне непроживання з дитиною й інші обставини, які засвідчують невідповідність усиновлення інтересам усиновленої особи або усиновлювача. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду й за відсутності в діях усиновлювача протиправної поведінки (п. 2 ч. 1 ст. 238 СК). Справи про скасування усиновлення, як і справи про виз­нання усиновлення недійсним, вирішуються в порядку позовного провадження з обов’язковою участю органу опіки й піклування (ч. 4 ст. 19 СК). 
– результат невиконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків. Підставою може бути жорстоке поводження з дитиною, аморальна поведінка, яка може мати негативний вплив на духовний розвиток дитини, тривале спільне непроживання з дитиною й інші обставини, які засвідчують невідповідність усиновлення інтересам усиновленої особи або усиновлювача. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду й за відсутності в діях усиновлювача протиправної поведінки (п. 2 ч. 1 ст. 238 СК). Справи про скасування усиновлення, як і справи про визнання усиновлення недійсним, вирішуються в порядку позовного провадження з обов’язковою участю органу опіки й піклування (ч. 4 ст. 19 СК). 
Вітчизняне законодавство не встановлює строку позовної давності для вимог про скасування усиновлення. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття (ч. 2 ст. 238 СК), виняток можливий, якщо протиправна поведінка усиновленого або усиновлювача загрожує життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого чи інших членів сім’ї.

Рішення суду про скасування усиновлення не має зворотної сили й із моменту набрання чинності припиняє права й обов’язки, які виникли у зв’язку з усиновленням між дитиною й усиновлювачем і його родичами. Дитина може бути передана, за бажанням батьків або інших родичів, їм, а якщо це неможливо, – органові опіки й піклування (ч. 3 ст. 239 СК). Якщо усиновлення скасовано на тій підставі, що воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання й після скасування усиновлення дитина не повертається батькам, то за нею зберігається право на проживання в житловому приміщенні, у якому вона проживала після усиновлення (ч. 4 ст. 239 СК). У разі скасування усиновлення деякі права усиновленої дитини й обов’язки усиновлювача можуть бути збережені за рішенням суду. 

Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення, як і після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним, суд у місячний строк зобов’язаний надіслати копію рішення державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, який на підставі рішення суду про скасування усиновлення або визнання його недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини. Альтернативою скасування усиновлення є позбавлення уси­новлювача батьківських прав (ст. 242 СК).

Визнання усиновлення недійсним

Недійсність усиновлення – наслідок недотримання вимог закону при постановленні судом рішення про усиновлення. Підставою для цього може бути відсутність згоди рідних матері, батька дитини, згоди дитини, подання фіктивних документів, а також фіктивність усиновлення (ст. 236 СК). Усиновлення визнається недійсним не шляхом скасування рішення суду, яким усиновлення було здійснене, а в спеціальному судовому процесі. 
– наслідок недотримання вимог закону при постановленні судом рішення про усиновлення. Підставою для цього може бути відсутність згоди рідних матері, батька дитини, згоди дитини, подання фіктивних документів, а також фіктивність усиновлення (ст. 236 СК). Усиновлення визнається недійсним не шляхом скасування рішення суду, яким усиновлення було здійснене, а в спеціальному судовому процесі. 

Таємниця усиновлення

Новелою в законодавстві стало введення в новому СК України положення про те, що дитина, яка усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадця- ти років на одержання інформації щодо свого усиновлення.  

Усиновлювачі. Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Згідно зі статтею 211 Сімейного Кодексу усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Також законодавець дає вичерпний перелік осіб не можуть бути усиновлювачами, цей перелік ми можемо побачити в статті 212 Сімейного Кодексу. 
Отже, не можуть бути усиновлювачами: обмежені у дієздатності, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені, особи,які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. 
Відповідно до ст. 224 Сімейного Кодексу України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення. Зокрема: стан здоров’я та матеріальне положення особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідальність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; особу дитини та стан її здоров’я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. 
Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішення суду про усиновлення що зазначено в статті 225 Сімейного Кодексу. За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду свідоцтво про усиновлення та нове свідоцтво про народження дитини. 

Усиновлювач може бути позбавлений батьківських прав ли­ше у судовому порядку.

Для застосування до усиновлювача такої правової санкції необхідно, щоб він на підставі рішення суду про усиновлення був записаний у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком усиновленої ним дитини.

Крім того, усиновлювач може бути позбавлений батьків­ських прав лише за наявності однієї з передбачених законом підстав (див. коментар до ст. 164).

При позбавленні усиновлювача батьківських прав настають наслідки, передбачені ст. 166 СК (див. коментар до неї).

Поняття та процедура усиновлення

Усиновлення – це акт, породжений рішенням суду, який полягає в прийнятті усиновлювачем особи у свою сім’ю на правах сина чи дочки. СК встановлює особливі правила усиновлення: дитини, яку не забрали з пологового будинку (ч. 1 ст. 209 СК); дитини, яку було знайдено (ч. 2 ст. 209 СК); усиновлення братів і сестер (ч. 1 ст. 230 СК); повнолітньої особи (ч. 2 ст. 208 СК). Процедура усиновлення регулюється ст. 251-255 ЦПК України. Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, яка усиновлюються (ст. 218 СК), батьків дитини або осіб, які замінюють батьків (ст. 217 СК), дружини (чоловіка) усиновлювача.
– це акт, породжений рішенням суду, який полягає в прийнятті усиновлювачем особи у свою сім’ю на правах сина чи дочки. СК встановлює особливі правила усиновлення: дитини, яку не забрали з пологового будинку (ч. 1 ст. 209 СК); дитини, яку було знайдено (ч. 2 ст. 209 СК); усиновлення братів і сестер (ч. 1 ст. 230 СК); повно­літньої особи (ч. 2 ст. 208 СК). Процедура усиновлення регулюється ст. 251-255 ЦПК України. Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, яка усиновлюються (ст. 218 СК), батьків дитини або осіб, які замінюють батьків (ст. 217 СК), дружини (чоловіка) усиновлювача. 
Сімейне законодавство називає лише декілька випадків, коли усинов­лення може бути здійснене без згоди батьків: якщо вони невідомі; визнані безвісно відсутніми; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав (ст. 219 СК). Для усиновлення дитини, позбавленої батьківського піклування, необхідно одержати згоду її опікуна або піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров’я або навчального закладу, у якому перебуває дитина (ст. 222 СК). 

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки й піклування, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення. Перелік обставин, які мають істотне значення і які обов’язково мають бути враховані судом при ухваленні рішення про усиновлення, визначено ст. 224 СК.

У процесі усиновлення можуть бути виконані спеціальні дії, спрямовані на збереження таємниці усиновлення (ч. 1 ст. 229 СК, ст.ст. 228, 230, 231 СК, ч. 3 ст. 254 ЦПК). За розголошення таємниці усиновлення передбачено кримінальну відповідальність (ст. 168 КК). Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації про своє усиновлення (ч. 3 ст. 226 СК).

Кодекс встановлює вимоги, яким має відповідати особа, яка бажає усиновити дитину. Ст. 212 СК визначає перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Якщо особи, які не перебувають у шлюбі між собою, проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 4 ст. 211 СК). Якщо дитина має лише матір (батька), вона не може бути усиновлена чоловіком (жінкою), із яким її мати (батько) не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи про­живають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 5 ст. 211 СК).

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові й майнові права й обов’язки між особою, яка усиновлена, усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. 3 ст. 232 СК). За певних умов СК (ч. 2 ст. 232) допускає «неповне усиновлення».

Добровільний порядок надання утримання. Аліментні договори

Правила щодо регулювання відносини подружжя з надання утримання містяться у Главі 9 СК України. Новелою Кодексу є те, що аліментні відносини регулюються не тільки нормами імперативного характеру. В СК передбачено право суб’єктів аліментних зобов’язань впорядковувати свої відносини щодо надання утримання за допомогою договору, тобто самостійно визначати обсяг та зміст своїх прав і обов'язків.

Подружжя може укладати такі поіменовані договори щодо надання утримання (аліментні договори):

а) договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК);

б) договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання разової грошової допомоги (ст. 89 СК);

в) договір довічного утримання (ст. 747 ЦК);

г) спадковий договір (ст. 1303 ЦК).
       1. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.

Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

2. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.