Поняття та процедура усиновлення
Усиновлення – це акт, породжений рішенням суду, який полягає в прийнятті усиновлювачем особи у свою сім’ю на правах сина чи дочки. СК встановлює особливі правила усиновлення: дитини, яку не забрали з пологового будинку (ч. 1 ст. 209 СК); дитини, яку було знайдено (ч. 2 ст. 209 СК); усиновлення братів і сестер (ч. 1 ст. 230 СК); повнолітньої особи (ч. 2 ст. 208 СК). Процедура усиновлення регулюється ст. 251-255 ЦПК України. Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, яка усиновлюються (ст. 218 СК), батьків дитини або осіб, які замінюють батьків (ст. 217 СК), дружини (чоловіка) усиновлювача.
– це акт, породжений рішенням суду, який полягає в прийнятті усиновлювачем особи у свою сім’ю на правах сина чи дочки. СК встановлює особливі правила усиновлення: дитини, яку не забрали з пологового будинку (ч. 1 ст. 209 СК); дитини, яку було знайдено (ч. 2 ст. 209 СК); усиновлення братів і сестер (ч. 1 ст. 230 СК); повнолітньої особи (ч. 2 ст. 208 СК). Процедура усиновлення регулюється ст. 251-255 ЦПК України. Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, яка усиновлюються (ст. 218 СК), батьків дитини або осіб, які замінюють батьків (ст. 217 СК), дружини (чоловіка) усиновлювача.
Сімейне законодавство називає лише декілька випадків, коли усиновлення може бути здійснене без згоди батьків: якщо вони невідомі; визнані безвісно відсутніми; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав (ст. 219 СК). Для усиновлення дитини, позбавленої батьківського піклування, необхідно одержати згоду її опікуна або піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров’я або навчального закладу, у якому перебуває дитина (ст. 222 СК).
Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки й піклування, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення. Перелік обставин, які мають істотне значення і які обов’язково мають бути враховані судом при ухваленні рішення про усиновлення, визначено ст. 224 СК.
У процесі усиновлення можуть бути виконані спеціальні дії, спрямовані на збереження таємниці усиновлення (ч. 1 ст. 229 СК, ст.ст. 228, 230, 231 СК, ч. 3 ст. 254 ЦПК). За розголошення таємниці усиновлення передбачено кримінальну відповідальність (ст. 168 КК). Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації про своє усиновлення (ч. 3 ст. 226 СК).
Кодекс встановлює вимоги, яким має відповідати особа, яка бажає усиновити дитину. Ст. 212 СК визначає перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Якщо особи, які не перебувають у шлюбі між собою, проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 4 ст. 211 СК). Якщо дитина має лише матір (батька), вона не може бути усиновлена чоловіком (жінкою), із яким її мати (батько) не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 5 ст. 211 СК).
З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові й майнові права й обов’язки між особою, яка усиновлена, усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. 3 ст. 232 СК). За певних умов СК (ч. 2 ст. 232) допускає «неповне усиновлення».
– це акт, породжений рішенням суду, який полягає в прийнятті усиновлювачем особи у свою сім’ю на правах сина чи дочки. СК встановлює особливі правила усиновлення: дитини, яку не забрали з пологового будинку (ч. 1 ст. 209 СК); дитини, яку було знайдено (ч. 2 ст. 209 СК); усиновлення братів і сестер (ч. 1 ст. 230 СК); повнолітньої особи (ч. 2 ст. 208 СК). Процедура усиновлення регулюється ст. 251-255 ЦПК України. Необхідними умовами усиновлення є згода всіх передбачених законом осіб: самої дитини чи повнолітньої особи, яка усиновлюються (ст. 218 СК), батьків дитини або осіб, які замінюють батьків (ст. 217 СК), дружини (чоловіка) усиновлювача.
Сімейне законодавство називає лише декілька випадків, коли усиновлення може бути здійснене без згоди батьків: якщо вони невідомі; визнані безвісно відсутніми; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав (ст. 219 СК). Для усиновлення дитини, позбавленої батьківського піклування, необхідно одержати згоду її опікуна або піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров’я або навчального закладу, у якому перебуває дитина (ст. 222 СК).
Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки й піклування, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення. Перелік обставин, які мають істотне значення і які обов’язково мають бути враховані судом при ухваленні рішення про усиновлення, визначено ст. 224 СК.
У процесі усиновлення можуть бути виконані спеціальні дії, спрямовані на збереження таємниці усиновлення (ч. 1 ст. 229 СК, ст.ст. 228, 230, 231 СК, ч. 3 ст. 254 ЦПК). За розголошення таємниці усиновлення передбачено кримінальну відповідальність (ст. 168 КК). Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації про своє усиновлення (ч. 3 ст. 226 СК).
Кодекс встановлює вимоги, яким має відповідати особа, яка бажає усиновити дитину. Ст. 212 СК визначає перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами. Якщо особи, які не перебувають у шлюбі між собою, проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 4 ст. 211 СК). Якщо дитина має лише матір (батька), вона не може бути усиновлена чоловіком (жінкою), із яким її мати (батько) не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може ухвалити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 5 ст. 211 СК).
З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові й майнові права й обов’язки між особою, яка усиновлена, усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. 3 ст. 232 СК). За певних умов СК (ч. 2 ст. 232) допускає «неповне усиновлення».
Комментариев нет:
Отправить комментарий